Тоді нам довелося пережити і безгрошів’я, і гіперінфляцію, і лже-приватизацію, і бандитські реалії, і економію всього і на всьому. У тому числі — економію електроенергії. Що робити було без світла у зимову пору (як правило, “віяльні” відключення відбувалися саме у холодні часи), ніхто не пояснював. У будь-якому випадку — на народжуваність це не особливо вплинуло.
Пам”ятаю,як майже рік не давали зарплати. як на Різдво до хати один за одним ішли колядники.
Ми любили, коли їх багато,особливо дитячий вертеп. Але тоді всі гроші вже закінчилися. То ж вимкнули світло і полягали спати. Сильно щеміло серце від безвиході такої. Витримали, вижили Тож я собі думаю:і зараз якось воно буде. Хороших людей більше, ніж поганих. Моя країна просто хворіє тяжкою недугою — але ми це обов”язково подолаємо.
Тоді все, що бачиш навколо, складається в яскраву картинку: незнайомі люди дарують один одному якісь милі дрібнички, чоловік, що повернувся з війни, здригається уві сні від нічних примар, – і міцніше пригортає жінку, що спить поруч, мама їде визволяти сина з полону, не відаючи, що буде робити, але не може сидіти вдома…
Війна неодмінно закінчиться, патріархати помиряться, а ми частіше усміхатимемся один одному…
ВОЛОВЕЦЬКИЙ КАНАЛ 